1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн. Тривалий час 1933 рік називали одним з найсприятливіших у радянській історії. А навесні цього ж року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня.
Розміри катастрофи впродовж десятиріч уперто замовчувались. Робилося все, щоб приховати правду, щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби трагедії, і намуштрована пропаганда діяла небезуспішно: багато людей на Заході так і не могли збагнути, що воно там сталося, на тій екзотичній Україні? Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно організований, свідомо спрямований на знищення українського народу — голодомор. Це була людоморська війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного. То був масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на знищення українського народу — народу, такого ненависного диктатурі, якій усюди вчувався прихований опір.
Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею, зруйнувати людську спільність фізично й духовно. Вимирали ж цілі села не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації, зруйнувати основи уставленої віками народної моралі, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи всюди режим терору, сіючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість таку, що й досі суспільству дається взнаки.
Сьогодні росіяни знову застосовують проти українців методи геноциду, щоб знищити нашу ідентичність, культуру, мову. Тож сучасна російсько-українська війна спрямована не тільки на те, щоб знищити незалежність Української держави, але й щоб винищити українців як самобутній народ, як націю.
Сьогодні демократичний світ добре знає про те, що відбувається в Україні і надає нам підтримку. Сили безпеки та оборони України героїчно протистоять ворогові. І кожен із нас, пам’ятаючи про злочини московського тоталітарного режиму в ХХ столітті, всі сили спрямовує на підтримку наших захисників. В умовах триваючої російської агресії наша пам’ять про Голодомор 1932–1933 років є чинником суспільної мобілізації українців і світової спільноти для протидії агресору.
Тож згадаймо в Загальнонаціональній хвилині мовчання 23 листопада о 16.00 про мільйони людських життів, які Україна втратила через Голодомор і масові штучні голоди, організовані за наказом із москви. Відвідаймо місця пам’яті жертв Голодомору в своєму населеному пункті, а з настанням темряви запалімо свічки пам’яті, де б ми не були. Адже кожен вогник — це вияв нашої скорботи, пам’яті і віри в майбутню неминучу Перемогу над агресором.