Новорічна прикраса для віртуальної Гуляйпільської ялинки

Вже традиційно наші учні приймають участь у конкурсі новорічних прикрас для віртуальної ялинки, який організовує Гуляйпільська міська рада. Попри всі труднощі, виклики сьогодення не припиняємо вірити, надіятися, мріяти, молитися!
Щиро дякуємо організаторам за невеличке свято, промінчик мирного життя для дітей! Всі учасники отримали пам’ятні подарунки за свою старанність!
Загадуємо одне спільне бажання – наступного року готувати іграшки для справжньої (не віртуальної) Гуляйпільської ялинки! І нехай в наступному році в кожному селі громади будуть прикрашені ялинки, у відбудованих будинках світитиме тепле світло і вся родина буде разом!🌲☃️🐎

Непомітна безбар’єрність


Щодня ми проходимо знайомими маршрутами, користуємося транспортом, відвідуємо кав’ярні чи банки. Але чи замислювались ви, наскільки цей простір зручний для людей з порушеннями зору, слуху, чи опорно-рухового апарату?
Ми часто не помічаємо бар’єрів, якщо вони не заважають нам особисто. Але, те що здається дрібною незручністю, може стати реальною перешкодою для людини з інвалідністю – високий бордюр, вузькі двері чи відсутність пандуса.
Доступність – це не розкішний максимум, а базова умова рівності. Вона починається з уважності – уміння побачити, де комусь може бути складно, та готовності до змін.
Інклюзивність починається з уважності. Справжня безбар’єрність часто непомітна. Вона не привертає уваги – просто працює.
Коли дитина з апаратом чує оголошення.
Коли незряча людина впевнено орієнтується в просторі.
Коли користувач візка без зусиль потрапляє в приміщення.
Коли людина з протезом не стикається з перешкодами на кожному кроці.
Бачити бар’єри –це про емпатію і відповідальність. Про розуміння що доступність формує безпеку та рівність.
В нашій школі створені всі умови, щоб діти з особливими освітніми потребами відчували себе в безпеці, щоб відчували себе комфортно, та здобували якісну, доступну для всіх без винятку освіту.

10 грудня Міжнародний день прав людини


10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила документ, який змінив історію всього людства —
👉 Загальну декларацію прав людини.

Це був перший універсальний документ, який проголошував, що всі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності та правах — незалежно від статі, національності, віку, вірувань чи соціального статусу.

У 1950 році ООН офіційно встановила 10 грудня Міжнародним днем прав людини, щоб нагадувати суспільству: права людини — це не привілей, а фундаментальна цінність, яку слід захищати.
Читати далі →

3 грудня Міжнародний день людей з інвалідністю


Щороку 3 грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає день людей з інвалідністю.
Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю.
Через війну чимало українців втрачають своє здоров’я. Кількість людей з інвалідністю як серед військових, так і цивільних, на жаль, збільшується. Наразі в країні налічується дуже багато людей з інвалідністю.
Нині прогресивне людство в усьому світі засвідчує, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями потребують особливої уваги. Для них мають бути створені такі умови, які дають змогу відчувати себе рівними серед рівних.
Адже саме ставлення до людей з інвалідністю визначає ступінь цивілізованості суспільства. Захищаючи гідність таких особливих людей, ми захищаємо своє людське обличчя!

16 днів проти насильства


ЩО РОБИТИ З БУЛІНГОМ?
Булінг — це не просто конфлікт чи сварка між дітьми. Це систематичне насильство, яке завдає глибокої емоційної, психологічної й іноді фізичної шкоди. Важливо розуміти, що булінг — це не лише «жертва» і «агресор». Це завжди груповий процес, у якому беруть участь кілька ролей. Усвідомлення цих ролей допомагає батькам і педагогам розпізнати булінг, зрозуміти його динаміку та ефективно втрутитися.
Ролі учасників булінгу:
Булер(и) / Агресор(и)
Це діти, які починають булінг і беруть активну участь у переслідуванні іншого.
Їхні дії можуть бути прямими (образи, штовхання, приниження) або непрямими (ізоляція, поширення чуток).
Часто за агресією стоїть бажання отримати владу, увагу або відчути себе значущим.
2. Послідовники, поплічники
Ці діти підтримують агресора, але не є ініціаторами.
Вони можуть сміятися, приєднуватися до дражнення, підбурювати інших. Їхня поведінка підсилює вплив булера.
3. Пасивний булер / пасивний агресор
Не нападає безпосередньо, але підтримує булінг емоційно.
Може заохочувати, але не робить цього відкрито. Часто поводиться як «свідок зі співчуттям до агресора».
4. Пасивні прихильники
Їм подобається, що відбувається, але вони не показують цього явно.
Зовні можуть здаватися нейтральними, але внутрішньо схвалюють агресію.
5. Байдужі спостерігачі
Вони бачать, що відбувається, але не втручаються.
Часто пояснюють свою поведінку страхом стати жертвою або переконанням, що втручатися — «не їхня справа».
Але саме вони мають найбільший потенціал зупинити булінг.
6. Потенційні захисники
Ці діти не схвалюють булінг і вважають, що мають допомогти, але не роблять цього.
Зазвичай через страх, невпевненість або відсутність досвіду.
7. Прихильники-жертви / захисники жертви
Це ті, хто відкрито виступає проти булінгу, підтримує постраждалу дитину, намагається захистити або повідомити дорослим.
Їхня роль — надзвичайно важлива, але саме вони часто теж ризикують стати мішенню агресії.
8. Жертва
Дитина, яка страждає від булінгу.
Жертва не винна в тому, що відбувається, хоч часто саме вона відчуває сором, провину чи страх розповісти дорослим.
Читати далі →

Безбар’єрність – це бачити людину серцем

До дня толерантності. Класний керівник 7 класу Бондаренко Тетяна Миколаївна разом з асистентом вчителя Назаровою О.В. провели інтерактивний тренінг «Безбар’єрність – це бачити людину серцем»

Говорили про головне:

Толерантність – це приймати різність;

Безбар’єрність – підтримувати так, щоб ніхто не почувався зайвим.

Діти працювали з образом «раненого серця» та самостійно шукали «чарівні пластирі» – добрі фрази й дії, що лікують:

  • «Не оцінюю за зовнішність»;
  • «Питаю, чи потрібна допомога»;
  • «Підтримую, навіть коли інший помиляється».

Крок за кроком серце ставало цілісним та яскравим – символом того, що доброта об’єднує.

Наприкінці заходу ми з’ясували:

Безбар’єрність – подивитися не очима, а серцем.

Безбар’єрність – це про серця, які відкриті! Про очі, які бачать глибше!

Безбар’єрність – це не про когось «особливого» – це про всіх нас.