Про наслідки компенсації комунікативного дефіциту школярів в умовах сьогодення.

Здавалося б, діти під час дистанційного навчання, канікул та в період
карантинних обмежень, повинні відчувати нестачу спілкування. Тим паче її
мали б відчувати школярі підліткового віку, оскільки їхня провідна
діяльність – це спілкування з ровесниками. Проте сучасні діти в більшості
не відчувають такого дефіциту, оскільки компенсують його за допомогою
мережі «Інтернет».

Чи повністю забезпечує онлайн –спілкування комунікативні потреби дітей і
достатній розвиток навичок взаємодії у молодого покоління?
Якщо врахувати тенденцію до зростання кількості конфліктів між учнями на
основі невміння взаємодіяти між собою, зниження коефіцієнту згуртованості
класних колективів, а також проблеми булінгу, висновок напрошується сам
по собі…
Ми, дорослі, можемо нічого не робити, адже дітям і так комфортно зі своїми
гаджетами, та і проблем з поведінкою менше ( коли вони перебувають у
віртуальному просторі), але щойно вони відриваються від своїх пристроїв
починається купа проблем!
Річ у тому,що спілкування в інтернеті спотворює комунікативні можливості,
того, хто лише вчиться спілкуватись, і як наслідок, ми маємо конфлікти,
примітивне й не завжди правильне вираження почуттів та емоцій, надто
бідний словниковий запас учнів, невміння співчувати, співпереживати.
Гру завжди можна зупинити, перезапустити й почати спочатку без наслідків
для героя, текст можна відредагувати виправивши помилки, видалити й
переписати заново.

У живому спілкуванні таких можливостей немає, проте спілкуючись тет –а
–тет, ми вчимося відчувати співрозмовника, зчитувати його настрій,
самопочуття і ставлення до інших через невербальні засоби комунікації, а
також продумуємо слова наперед знаючи, що словом можна як потішити, так
і скривдити. Як же забезпечити повноцінне спілкування юного покоління в
умовах сьогодення?
По –перше, спілкування починається вдома, з сім’ї, з раннього віку і
контролюється батьками або особами, що їх заміняють, а школа допомагає й
підтримує правила родини. Ефективність сімейної взаємодії залежить від
того, скільки часу дорослі приділяють власній дитині. І це не лише
забезпечення базових потреб доньки чи сина ( чи їв, чи тепло вдягнувся) або
ж елементи контролю ( чи виконав домашнє завдання, які оцінки отримав), а
й те, що дасть дитині змогу відчути незалежність в сім’ї, де враховують її
думку, де радяться разом, співпереживають, покладають певні зобов’язання
не тому що так хочеться старшим, а тому, що від цього залежить подальший
устрій родини, атмосфера в домі чи реалізація планів.
Коли дитина відчуватиме свою значущість у сім’ї, нестиме певну
відповідальність за щось і матиме довіру близьких людей, спілкування
неодмінно набуде особистісно- значущого характеру. Окрім того, ми завжди
маємо пам’ятати про те, що діти віддзеркалюють і наше спілкування, тому
часто спілкуючись з учнями, нескладно зробити висновки про те, яким є
спілкування у них удома, про це свідчить сама манера спілкування, слова –
паразити, лайка, реакція на запитання, стрfтегія вирішення конфліктів тощо.
А от невстановлені правила чи обмеження або ж їх недотримання
призводить до конфліктів, непорозумінь і дає підліткам зручну можливість
маніпулювати дорослими, щоб діяти за принципом «хочу – «не хочу», «буду
– «не буду», «цікаво – «не цікаво» тощо.

По –друге, що більш обмеженим є спілкування офлайн і що більше у школяра
вільного часу, то більш залежною дитина буде від інтернету.
Діти відпочивають за різними сценаріями, визначальну роль у яких відіграє
позиція сім’ї. Задоволення потреби у спілкуванні зі знаком «+» – це
прогулянки та ігри на свіжому повітрі, настільні ігри, де задіяна дрібна й
загальна моторика, перегляд кінофільму чи телепередачі з подальшим
обговоренням з приводу почутої або прочитаної інформації. Так, нічого не
робити, а просто полежати чи посидіти в інтернет – мережі теж буде корисно,
але тут постають питання: як довго, як часто, з якою метою і, найголовніше,
який емоційний фон спостерігається в дитини після конкретної форми
відпочинку.
І насамкінець: так влаштований світ, що будь – які порожнини мають чимось
заповнюватися або компенсуватись. Тож якщо дитина тривалий час
просиджує в інтернеті і не має належного рівня живого спілкування,
подумайте, які порожнини вона заповнює і як їй можуть допомогти
відповідальні за неї дорослі.

Джерело: Журнал Психолог № 1-2 ст 22,23.

Практичний психолог Ольга Назарова